Навчатись ніколи не пізно

Мені поталанило вже який рік поспіль співпрацювати з іноземними волонтерами. Згадую свої шкільні і, навіть, студентські роки. Ми і мріяти не могли отак просто, в невимушеній атмосфері, поспілкуватись з носієм іншої культури. І, знаєте, що мене найбільше вражає, так це те, що наші діти сприймають це як належне.
Звичайно, час не стоїть на місці і можливості отримати інформацію зараз зовсім інші.
Але мова зараз не про те. Хочу поділитися своїм маленьким спостереженням. Мене спочатку дивував, потім дратував "американській" підхід до будь-якої справи. Але в решті решт я збагнула в чому тут річ.
Спробую пояснити. Нам притаманний "глобалізм" та "маштабність" всього, що ми організовуємо. Ми намагаємося якомого ширше вивчити, дослідити, розрекламувати, провести. Волонтер бере "дрібницю", робить малесеньку справу і отримує результат. Робить він це дуже просто, без зайвої "помпезності", але досить професійно і обов'язково з конкретним результатом та користю для того, на кого це розраховувалося. Саме з таких маленьких "дрібничок" і складається "пазл" його роботи. Ми, інколи, беручи дуже хорошу ідею, настільки захоплюємося, що "передаємо куті меду".
Я не хочу повністю відкидати а ні своє, а ні бездумно приймати чуже. На мою думку, ідеальним було б поєднання цих двох різних стилів мислення та роботи.